На території нинішньої Київської області в 1 тис. н.е. сформувалося ядро східнослов’янського етнічного масиву, наслідком чого стало утворення наприкінці 1 тис. н.е. могутньої ранньофеодальної держави – Київської Русі. Більша частина території Київської області із середини 12 століття входила до складу Київської землі, а лівобережжя – до Переяславського князівства. Після монголо-татарської навали Русь потрапила до складу Золотої Орди. Близько 1362 р. Київська земля увійшла до Великого князівства Литовського, в складі якого проіснувала як удільне Київське князівство до 1471 р. і в цьому ж році на його території було утворене Київське воєводство. За Люблінською унією 1569 р., територія Київщини відійшла до Корони Польської. За адміністративно-територіальним військовим устроєм 1649 р. тут створюються Київський, Білоцерківський та Переяславський полки.
За «Вічним миром» 1686 р. лівобережжя Київщини, а також територія між Дніпром та його притоками Ірпенем та Стугною відійшли до Російської держави й були включені до складу Київського полку. Створення губерній в Російській імперії, як вищих місцевих адміністративно-територіальних одиниць, відноситься до 1708 р. Серед перших 8 губерній Російської імперії була і Київська, утворена 18 (29) грудня 1708 р., до складу якої ввійшла значна частина території Лівобережної Київщини та значні частини територій сучасних Чернігівської, Орловської, Курської і Брянської областей. Губернським містом був Київ. Решта території Правобережної Київщини залишилася під владою Речі Посполитої.
Після приєднання Правобережної України до Росії, внаслідок 2 поділу Польщі у 1793 р. колишнє Київське воєводство Польщі включене до складу утвореного у 1781 р. Київського намісництва, перетвореного у 1797 р. знову на Київську губернію, до якої увійшла також частина повітів ліквідованих Брацлавського, Волинського та Вознесенського намісництв. Новостворена губернія розташовувалася виключно на правому березі Дніпра. До її складу увійшло 12 повітів. До неї увійшли Київський, Васильківський, Богуславський (з 1844 р. – Канівський) повіти, які ще в 1795 році були приєднані від Брацлавської губернії. До Київської губернії також увійшли: від Волинської губернії – Радомисльський повіт; від Брацлавської – Сквирський, П’ятигорський (з 1800 р. – Таращанський), Липовецький, та Махновський (з 1845 р. – Бердичівський) повіти і від Вознесенської – Черкаський, Чигиринський, Катеринопільський (з 1798 р. – Звенигородський) та Уманський повіти. Такий поділ на повіти проіснував майже без змін до 1923 р.
Після зміни державного ладу у Російській імперії у 1917 р. на Україні теж відбулися значні зміни в управлінні країною, в тому числі і в Київській губернії. Восени 1917 р. Юридичною радою Тимчасового уряду, який бачив майбутнє Російської імперії як єдиної держави з обласною автономією була запропонована модель «областного образования» Київщини. Теоретичною підставою для цього став «Наказ» Київської губернії Установчим зборам, який визначав «область» як адміністративно-територіальне об`єднання на підставі загальних фізико-географічних, етнографічних, економічних та історико-політичних ознак, проте головним принципом залишалась економічна єдність територій, які входили до області.
Після встановлення радянської влади на території України виникла проблема формування ефективної влади із визначеною територіальною основою. Впродовж 20-х років Україна перейшла від старої, перевіреної часом, системи адміністративно-територіального устрою до нової – радянської, яка дозволяла контролювати усі процеси на територіях і зупинити процес неконтрольованого подрібнення адміністративних одиниць. У 1923 р. на Україні була проведена реформа адміністративно-територіального поділу, направлена на скорочення адміністративно-територіальних одиниць і спрощення радянського апарату. 7 березня 1923 р. видано постанову Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (далі – ВУЦВК), відповідно до якої 14 повітів Київської губернії були замінені на 7 округів, а 247 волостей – на 111 районів. До складу Київської губернії увійшли такі округи: Білоцерківський (20 районів), Бердичівський (13 районів), Київський (20 районів), Малинський (10 районів), Уманський (15 районів), Черкаський (15 районів) та Шевченківський (18 районів). У 1925 р. чисельність округів скоротилася до 5 (були ліквідовані Малинський та Шевченківський округи).
Другим етапом реформування стала ліквідація губерній. У 1925 р. із зміцненням округів і районів постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. «Про ліквідацію губерній і перехід до трьохступеневої системи управління» вся територія Української РСР була поділена на 41 округ, куди увійшли і 5 округів ліквідованої Київської губернії.
Наступним етапом адміністративно-територіальних перетворень стала ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління. 2 вересня 1930 р. ВУЦВК прийняв постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління». Відповідно до цієї постанови з 15 вересня 1930 р. Київський округ, як і всі інші округи в республіці, був ліквідований, з того часу і до утворення областей, райони підпорядковувалися безпосередньо центру.
Продовження побудови радянської моделі адміністративно-територіального устрою у 30-х роках відбувалося через розформування округів та побудову двоступеневої системи з жорсткою державною централізацією. У 30-х роках минулого століття були створені нові адміністративно-територіальні утворення – області.
Відповідно до постанови IV сесії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету ХІІ скликання від 9 лютого 1932 року «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР», засідання якої відбулося у місті Харкові, на території України, крім Молдавської АРСР, було утворено 5 областей:
— Харківська у складі 82-х територіальних одиниць;
— Київська у складі 100 територіальних одиниць;
— Вінницька у складі 71-ї територіальної одиниці;
— Дніпропетровська у складі 54-х територіальних одиниць;
— Одеська у складі 50-ти територіальних одиниць.
Цікавим історичним фактом є те, що до Київської області, утвореної 27 лютого 1932 року у складі 100 адміністративно-територіальних одиниць, входило 98 районів та 2 міські ради (Київська та Житомирська), підпорядковані безпосередньо області.
За матеріалами: http://dako.gov.ua
